Вітаю, страйкбольна спільнота, а особливо учасники гри «Вантаж 23»!
На цих вихідних мені пощастило взяти участь у виїзній страйкбольній грі в місті Вінниця, де я представляв команду «Граніт» із Черкас. Гра проходила на локації «Бункера» і вразила своєю захопливістю та напругою, тому хочу поділитися враженнями.
Дорога з Черкас до Вінниці займає близько 5 годин автомобілем, тому ми вирішили вирушити за добу до гри. Ми з моїм другом LOKI зупинились в моїх батьків в Хмільнику і проблема з ночівлею була вирішена. Уранці дня гри ми доїхали до Вінниці, зібрали друзів у визначеній точці збору та вирушили до «Бункерів». На цій локації ми зустріли свою команду, яка складалася з 11 учасників із Черкас, і нас було визначено грати за одну сторону.
Враження від дороги були чудовими, ми обговорювали стратегію гри, і це дуже допомогло нам у майбутньому. Локація «Бункери» вражає своїми масштабами: розташована на території колишнього ЗКП повітряної армії, вона включає підземні бункери з тунелями, траншеї, бліндажі та імітації будівель. Можна побачити, що організатори доклали багато зусиль, щоб підтримувати локацію в чистоті та постійно вдосконалювати її для проведення страйкбольних ігор.
Реєстрація учасників була продумана та розпочалася ще на етапі анонсу в телеграм каналі, де буквально за декілька днів 90 місць для учасників були заповненні і організатори пішли на зустріч та розширили кількість до 200 осіб, за що особисто я їм дуже вдячний. До речі сума за гру дуже символічна, всього 100 грн. Вже на місці звіряли списки реєстрації та кожному видавали карту з інформацією про команду, сторону гри (у нас була ПВК «Black Viper»), присвоєним номером та позивним. Додатково можна було придбати все необхідне для гри, включаючи кулі, гранати, дими, напої, рукавиці тощо, що є окремим плюсом для учасників, бо не треба хвилюватися, що чогось не взяв чи забув.
Попри невеликі затримки через велику кількість учасників, організація гри була на високому рівні. У заході взяли участь 199 людей, серед яких представники команд з різних міст (Вінниці, Хмельницького, Житомира, Черкас та Києва), військовослужбовці Національної гвардії України, курсанти навчальних закладів, а висвітлювали всі події журналісти місцевого та національного телеканалу ICTV, що зробило гру ще більш цікавою та масштабною.
Щодо організації, у вінницької спільноти є цікаві особливості, які заслуговують на увагу. Їхній телеграм-канал зараз налічує 1530 учасників і вирізняється добре структурованим підходом: усі анонси, новини та інша корисна інформація доступні у цьому каналі. Через нього щонеділі організовуються ігри, що дуже зручно. Водночас платформа https://www.airsofter.world/ua, яка популярна у Черкасах та інших регіонах, у Вінниці не настільки поширена.
Щодо локацій, у вінничан є дві головні: «Альфа» та «Бункера». Навіть найменша гра на цих локаціях збирає щотижня не менше 60 учасників, що свідчить про активність їхньої спільноти. Звісно, це лише суб'єктивна оцінка, але така організація заслуговує на похвалу.
По першій частині у мене все!
У другій частині свого допису я хочу детальніше описати гру, яку вдалося побачити власними очима. Після реєстрації всі учасники вирушили на брифінг, де організатори повторили механіки гри, провели жеребкування сторін, детальний інструктаж і нагадали основні правила страйкболу. У вінницькому регіоні з 2022 року додалася цікава особливість — дозвіл на стрільбу «по сомалійськи», і цей нюанс був окремо зазначений.
Сценарій гри залишив позитивні враження — він був добре продуманий, з рівномірним розподілом відстаней між мертвяками, базами та контрольними точками. Для такої кількості учасників грати було комфортно. Час відновлення на мертвяках також виявився зручним, що дозволило трохи перепочити, переосмислити свої дії і знову повернутися в гру.
Під час командного брифінгу ми отримали додаткові інструкції від Психа, після чого розподілилися на команди, взводи, відділення та групи, і продовжували очікувати виходу на позиції. Зорганізованість та структурованість підготовки до гри були на високому рівні, що створило передумови для динамічного і насиченого ігрового процесу.
Моя участь у грі була зосереджена на діях у тилу противника, де я вирішив діяти самостійно. Велика подяка моєму другу, куму та командиру групи LOKI, який дав мені необхідну свободу, звільнивши від стратегічних і тактичних планувань. Після налаштування радіостанції та маркування я вирушив через сухе озеро на лівий фланг у пошуках тилів противника.
Так як локацію я не знав, то розумів, що можу зустрітися досвідченими місцевими гравцями, тому трохи поспішав, оглядуючись і вслухаючись. В якийсь із моментів я присів біля дороги і почав чекати початку гри. Рівно в 12.00 я почув перші вибухи в далечині, якщо чесно то склалося враження, що одне із завдань було викинути всі гранати за перші 10-15 хвилин бою. Коли почався двіж, стало зрозуміло, що на лівому фланзі малоймовірно когось зустріти, бо всі гарячі голови захочуть випустити пар в епіцентрі подій і я продовжив рух. Перейшовши вздовж дороги через рів, метрів через 40-50 я знайшов перший трофей, велику гільзу, яка стала переважаючим фактором для перемоги жовтих (зі слів Zerga) і два дима. У мене не було мішка для переносу знайденого, і дилема заключалася в тому що мені треба було повертатися або тією ж дорогою або зайти в спину атакуючому противнику і спробувати здивувати їх розвантаживши своїх оборонців бази. Я обрав другий варіант. Дійсно, зайшов в спину групі з 4 людей дочекався, яка атакувала наші позиції. Їх атаки не були такими активними як на правому фланзі, ці сиділи в розтягнутій лінії під деревами тому я вирішив дістати ніж і попрацювати тісніше. Однак за метр до потенційної жертви був почутий та застрелений зі словами вдячності та визнання: «Я чуть не обі...вся». Перемотавшись мертвячкою і залишивши свою потенційну жертву з гамою емоцій та сподіваюсь сухими штанами, я вирушив на місце відродження за мішком зробивши правильні висновки з ситуації. На відродженні я був о 12.28 і до 13.08 я не міг знайти мішок. Це жах. В даному випадку комунікація не працювала, я так розумію, що домовленості де будуть знаходитись засоби для переносу між командирами сторони не було. О 13.08 знайшов мішок і вирушив сам тією ж стороною за гільзою та димами. Цього разу добиратися було важче, бо фронт розтягнувся і доводилося чекати потрібного моменту. Такий момент настав і мені вдалося дійти до гільзи, запакувати її і тут я розумію, що в рову переді мною противник в якого я в тилу. І це таке собі панове, бо важливіше не спалитись і вже донести гільзу на свою базу. Я не знаю, що і звідки, але три людини з команди жовтих теж як виявилось йшли по лівій стороні продавили синіх в канаві, ну а я в цей час зрозумів, що пора настала і побіг на точку доставки. Через 5 хвилин гільза була на базі.
Після невеликого перепочинку я приєднався до оборонної групи, разом із якою ми почали відтискати противника за рів. У певний момент ми просунулися вперед, але одночасно з респа до нас підійшла інша група, яка зайняла окопи противника. Це створило серйозну проблему для синіх, адже тепер їм довелося вибивати нас із окопів, щоб забрати гільзи чи почати штурм нашої бази.
Пізніше, під час гри, коли у нас були труднощі в обороні, я ще раз проник у тил противника, цього разу впевнений у своїх діях. Зайшовши у тил, мені вдалося знешкодити двох перед окопами та трьох у самих окопах, перш ніж мене помітили та вибили.
Гра була неймовірно динамічною та залишила загалом позитивні враження. Однак, варто також звернути увагу на одну особливість, що вплинула на ігровий процес. Деякі гравці з високим больовим порогом під час гри не визнавали влучання, що, за їхніми словами, пов’язано з тим, що вони його не відчували. Хоча таких гравців було небагато, їхня кількість все ж впливала на загальний масштаб гри, створюючи певні труднощі.
На кожному респауні це ставало темою обговорення, і періодично траплялися розмови із суперниками стосовно їхньої чутливості до влучань. Наприклад, один із молодих страйкболістів ігнорував влучання й навіть відмовився назвати номер на прохання Улана, продовжуючи атаку. Хоча я ставлюся до цього з певною іронією, все ж такі ситуації потребують вирішення. Приймаюча сторона, знаючи своїх гравців із високим больовим порогом, могла б впливати на них.
Попри це, Вінниця заслужено є місцем проведення одних із наймасштабніших страйкбольних подій в Україні, і завжди приємно повертатися сюди. Щиро дякую за чудову гру!
🔥🔥🔥